Історія села
Пузикове звичайне село, яких на Полтавщині сотні. Як і багато інших воно було засноване в широких степах лісостепу.
Природа подбала, щоб були в селі і левади і ставки.
Історія Пузикове в своєму початку тісно пов’язана з родоводом сім’ї вихідця із венеціанського двору Василя Петровича Капніста. Він, залишивши маєток у Туреччині, пішов на службу до російського війська у 1711 році під час Прутського походу Петра Першого. Вслід за ним із озброєним загоном у російський корпус перейшов його батько Петро Христофорович Капніст. По дорозі він захворів і помер.
У 1739 році Василь Петрович Капніст просив Російський Сенат про нагородження його «яко иностранного человека, за выезд из отечества его».
Сенат 15 липня 1743 року видав йому царську грамоту на володіння Манжелією, Обухівкою, Зуївцями, Турбаями, Попівкою. Пізніше він поселив села Ламане, Піски, Миколаївку, Василівку, Пузикове і Бригадирівку. Отже , Пузикове засноване Капністом у середині ХVІІІ століття. В.П. Капніст у 1737-1750 роках був Миргородським полковником, бригадиром російської армії. Після загибелі в битві при Гросс-Егередорфі 15 серпня 1757 року, під час Семилітньої війни, його володіння були розділені по указу Сената від 21 жовтня 1759 року між синами. Село Пузикове відійшло до Василя Васильовича Капніста (1757-1823рр.)- російського поета, драматурга і громадського діяча.. У шістнадцять років він поступив на службу капралом в Ізмайловський полк. З 1775 року- офіцер Преображенського полку, з 1782 року обраний предводителем дворянства Миргородського повіту, а з 1802 року- генеральний суддя Полтавської губернії.
По духовному заповіту матері у 1830 році Пузикове (237 ревізійних душ) з кінним заводом відійшло до Семена Васильовича Капніста. За ним у 1842 році числилося чотири тисячі десятин землі і 301 ревізійна душа. За власні кошти він у 1842 році заснував у селі однорічну школу. До неї ходили діти селян та ремісників, які мешкали в Пузиковому та навколишніх хуторах.
В перепису 1859 року Пузикове записано як село власницьке («деревня владельческая»), а Куроп’ятники, як хутір козачий, і входили вони до Пусто війтівської волості Кременчуцького повіту. Тоді в Пузиковому було 127 дворів і проживало 859 жителів, у Куроп’ятниках -20 дворів і 206 жителів.
У 1876 році графиня Марія Василівна Капніст будує в селі цегельний завод, на якому працювало лише дев’ять чоловік, виробляючи 330 тисяч цеглин у рік. Для випалювання цегли використовували солому.
В наступні роки село розбудовувалося, збільшувалася кількість населення. Вже у 1900 році в Пузиковому налічувалося 197 дворів з населенням 1239 душ. В селі щорічно проводилося три ярмарки, з 1900 року в Пузиковому відкрито земську школу.
Перед початком Першої світової війни в Пузиковому працювали два парових млини з крупорушками.
Революційні події лютого і жовтня 1917 року докотилися і до Пузикового. В цьому ж році в селі була створена Пузиківська сільська рада. Селяни та ремісники радо і водночас насторожено зустріли ці переміни. Не відкладаючи на потім, розділили між собою майно та землю, які належали поміщикам Капністам.
У 1929 році в Пузиковому, як і по всій Україні, розпочалася масова колективізація. На перших порах у селі організували один колгосп, який потім розділили на три: «Червона зірка», імені Кірова та імені Кагановича.
Голодомор 1933 року кістлявою рукою взяв за горло трудолюбивих пузиківців. З свідчень довгожителів та архівних документів сільради, у Пузиковому під час голодомору померло близько 600 чоловік.
Однак ніякі негаразди, сталінські репресії та голодомори не стерли із землі Пузикового. Люди, котрі залишилися живими, відбудували і знову поставили на ноги господарства.
Старання селян 22 червня 1941 року були перекреслені чорним хрестом фашистської окупації. В перші дні війни багатьох чоловіків мобілізували у діючу армію. Весь тягар праці взяли на себе жінки, підлітки та люди похилого віку.
Багато молоді з Пузикового і Махнівки було відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Не повернулося з війни 140 мешканців Пузикового та Махнівки.
Відступаючи, фашисти на своєму шляху знищували все підряд. Спалили школу, магазини, виробничі приміщення колгоспів, людські оселі, знищили багато корів, коней.
У 1953 році всі колгоспи об’єдналися в один – колгосп «Прогрес».
Найбільшою і практично неоціненною цінністю Пузикового є люди. Вони тут розсудливі, чесні і працьовиті.
На території села Пузикове є три пам’ятники: пам’ятник загиблим воїнам, пам’ятник невідомого солдата, пам’ятник жертв голодомору.
Також на території села діє фельдшерсько – акушерський пункт, загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, дошкільний начальний заклад «Берізка», будинок культури.
На сьогодні до складу сільської ради входять два населених пункти : село Пузикове та село Махнівка. Населення по сільській раді 679 чол. : с. Пузикове – 657 чол., дворів – 327; с. Махнівка – 22 чол., дворів – 92 (з них 62 дачні забудови).
